ФАЛЕРИСТИКА

Фалер́истика (від лат. falerae, phalerae — «фалери, металеві прикраси, що служили військовими відзнаками», дав.-гр. φάλαρα — «металеві бляхи, дрібнички») — допоміжна історична дисципліна, яка займається вивченням історії орденів, медалей, значків і взагалі будь-яких нагрудних знаків. Так само називається і колекціонування цих предметів.

Ця наука вивчає історію виникнення та розвитку системи нагород, зокрема державних, відповідні супутні правові документи їх функціонування (статути, положення, закони, розпорядження, документи і матеріали нагородної статистики тощо); появу різних знаків вирізнення (військових, цивільних), значки (ювілейні, гербові, організацій, спортивних товариств, партій та ін.). Нагороди та знаки вирізнення — цінне джерело для вивчення рівня розвитку матеріальної та духовної культури народів і духовного життя держави у певний період, вживаної символіки та її пріоритетів. Фалеристика сприяє дослідженню подій і фактів становлення та розвитку систем державних нагород та різного типу відзнак, їхній оцінці. Особливо важливі дані Ф. для вивчення історії війн, датування місць битв та поховань. Разом із супутніми документами ордени та відзнаки при допомозі зображального ряду іконографічних творів (портретів, фотографій) допомагають встановленню портретованих осіб, зокрема їхніх біографічних даних. У фалеристиці використовуються такі методи дослідження: порівняльно-історичний, класифікації та типологічний, вживаються методи та методики і низки інших галузей історичних знань, зокрема археології, палеографії (написи), хронології історично ї, медальєрики, точних і прикладних наук. У 14—16 ст. вже широко вживалися ордени для придворних, засновані монархами. Особи, відзначені ними, носили багаті орденські костюми (однострої), особливі знаки вирізнення та іменувалися кавалерами. Поступово ці знаки набули чинності державних нагород. До числа найстаріших за часом появи належать: ордени Підв'язки (Англія, 1348); бургундський, потім — іспанський та австрійський Орден Золотого руна (1429); шведський — Меча (1522) і французький Святого Духа (1579). Орденами відзначалися, як правило, представники дворянських родів, улюбленці королів, ієрархи Церкви. Ордени надавали чимало привілеїв нагородженим, серед яких важливе місце займало отримання кавалером лицарського звання, пізніше — права на особисте або спадкове дворянство.